Поради практичного психолога

Дитину не карають:

1.  За те, що вона чимось не влаштовує дорослих: холерика за те, що він непосидючий і впертий, сангвініка – за рухливість, флегматика – за повільність, неврівноваженого – за плаксивість.

2.  Під час їжї.

3.  Якщо вона зазнала невдачі (вона й без того засмучена, присоромлена, пригнічена). Тут краще підтримати її.

4.  За необережність, а вчать обережності, роблячи висновки з прорахунків дитини; за повільність, незібраність (за цим може бути приховане занурення в себе або фантазування); за забруднений і порваний одяг, а вдягають відповідно до обставин; за прорахунки самих батьків тощо.

5.  На людях (в автобусі, на вулиці), адже це ще й публічне приниження.

2. При молодшій дитині, оскільки підривається авторитет старшої, а якщо є ревнощі між дітьми, то це може породити озлобленість у старшої дитини, а в молодшої – злорадство, а це погіршить їх взаємини.

6.  За емоційність, імпульсивність, енергійність. Здатність передбачати наслідки своїх вчинків остаточно формується у дівчат до 18 років, у хлопців – до 20, але навчати слід з трьох, а особливо з п’яти років. Карати за вчинки, які дитина не може передбачити, - значить карати за те, що вона дитина.

7.  Поспішно, не розібравшись: краще пробачити десятьох винних, ніж покарати одного невинного. Необхідно поєднувати покарання з іншими методами виховання, дотримуючись педагогічного такту та враховуючи вікові та індивідуальні особливості дитини.

                                                                   Підготувала : К.О. ШЕВЧЕНКО

                                                          ПОРАДИ ПРАКТИЧНОГО ПСИХОЛОГА

ЯК ЗАПОБІГТИ НЕГАТИВНИМ НАСЛІДКАМ ПОКАРАННЯ

Відокремлюйте свої почуття від дій. Не засуджуйте дитину. Вона має відчувати, що її люблять, але її дії в конкретному випадку можуть бути неприйнятними. Пам’ятайте: щоб змінити вчинки дитини, треба навчитися розуміти її. Суворі слова мають стосуватися тільки неправильних дій дитини, але не її особистості. Брутальність, моралізування, нетактовність свідчать про педагогічну непридатність, а дитину роблять невпевненою, знервованою, тривожною.

Уважно вивчайте свою дитину. Обов’язковою умовою у виборі форм покарання є знання індивідуальних особливостей дитини: її темпераменту, характеру, особливостей реагування на певний вид покарання. Ви маєте знати стан її здоров’я, нервової системи. Дії дитини у стані нервового розладу є симптомами емоційних ускладнень через критику, звинувачення або покарання, напружену сімейну атмосферу. Зрозуміло, що витончений, вразливий меланхолік сприйматиме покарання зовсім не так, як енергійний, товариський сангвінік, вибуховий холерик чи врівноважений, спокійніший флегматик. Дівчаток теж треба карати не так, як хлопчиків. Дівчинка взагалі потребує особливого виховання, заснованого більшою мірою на ніжності і ласці. Вона більш чуттєва і емоційна, глибше переживає з приводу зроблених помилок. Часом одного суворого слова, навіть докірливого погляду, досить, щоб вона припинила небажані дії. Необхідно взагалі відмовитись від тілесних покарань, від яких шкоди більше, ніж користі.

Треба враховувати емоційний стан дитини. Якщо видно, що дитина засмучена і дуже переживає, то чи потрібно додавати негативу, використовуючи покарання? Але водночас треба пам’ятати, що змінити поведінку дитини можна тільки тоді, коли активізується її почуттєва сфера. Відчувши всю повноту негативних переживань, дитина навряд чи захоче повторити подібний вчинок. Потрібно, щоб вона набула цього негативного досвіду, але тут не можна перестаратися. А дорослий у цей час повинен бути поруч, зі схваленням поставитися до рішення дитини виправитися і всіляко підтримати її. Відповідайте на почуття дитини. Давайте їй виговоритися, щоб негативні емоції знайшли вихід у словах, а не в діях.

Перш ніж карати, треба обов’язково з’ясувати мотиви вчинку. Якщо без покарання не можна обійтися, нехай дитина вибере його сама. Практика показує: діти здебільшого вибирають суворіше покарання, ніж батьки. Але в таких випадках вони не вважають його несправедливим і не ображаються.

Караючи дитину, впевніться у тому, що вона розуміє причину. Щоб вона звинувачувала себе, а не того, хто карає. Якщо ж дорослий змушений застосувати покарання, то при цьому йому не можна використовувати образливі слова, принижувати гідність маленької людини, акцентувати увагу на слабких сторонах, фізичних вадах дитини.

Дайте зрозуміти синові чи доньці, що дисциплінарні проблеми дітей стосуються не тільки дорослих, а є спільними для всіх.

Навчайте дитину норм і правил поведінки в різних місцях і різних життєвих ситуаціях ненав’язливо та без моралізування.

Накладіть обмеження на небезпечні та руйнівні дії. Допоможіть дитині спрямувати свою активність у дозволене русло. У цьому полягає основна формула динамічного підходу до проблеми дисципліни дитини.

Будьте самі прикладом культурної поведінки з іншими людьми, з предметами та довкіллям.

Треба пам’ятати, що вся відповідальність за наслідки покарання цілком покладається на дорослого. Слід пам’ятати, що міра

покарання повинна відповідати важкості провини, тобто не треба застосовувати серйозне покарання за несерйозну провину.

Підготувала:  К.О.Шевченко

Поради практичного психолога

ЯК УНИКНУТИ ПОКАРАНЬ

Необхідна профілактика. Вона полягає в тому, щоб запобігти небажаним діям дитини ще до їх здійснення. Для цього потрібно сформувати в дитини прийнятну реакцію на певні обставини, виробити вміння самостійно й адекватно їх оцінювати і відповідно діяти. Краще запобігти, ніж потім карати. Необхідно поспілкуватися з дитиною, пояснити, розповісти, показати на прикладі, чому так робити можна, а так – не можна, до яких наслідків може призвести порушення якогось правила, норми, розпорядження, яке покарання воно тягне за собою. Треба вчити дитину робити такий аналіз самостійно, думати, перш ніж щось зробити, передбачати наслідки скоєного.

Дитина народжується гармонійною, чистою і досконалою. Вона відкрита для світу, вона всотує все, що дають їй дорослі. Чим буде насичуватися її розум, наповнюватися її душа, залежить переважно від нас – батьків, дорослих.

Напевно, покарання, як засіб виховання ще надовго залишиться в нашому житті. Для того, щоб його позбутися назавжди, треба дуже багато змінити в нашому суспільстві, в культурі сімейних взаємин, у системі суспільного виховання.

Підготувала:  К.О.Шевченко

Поради практичного психолога

ЯК ВИ ВИХОВУЄТЕ СВОЇХ ДІТЕЙ

Приблизно всі хочуть бути гордими за свою дитину. Успіхом у цьому може стати внутрішня гармонія кожного з батьків і мир між ними. Якщо ви хочете навчити чомусь вашу дитину, навчіться спочатку самі. Якщо ви, наприклад, не вмієте керувати власними емоціями, то вам буде важко навчити цьому дитину. Пригадайте, якою ви були дитиною і як вас виховували ваші батьки. Якщо ви задоволені тим, як вас виховували ваші батьки, як ви ставились один до одного, ви можете за приклад взяти ці стосунки, плануючи життя у власній сім’ї. Ви будете робити так, як ваші батьки, але при цьому у вас залишається можливість багато проблем вирішувати за власним розумінням. Якщо вам не подобалося, як вас виховували ваші батьки, то зробіть все, щоб такого у вашій сімї не повторилось. Ви вже будете знати, що не треба робити. Але треба обдумати, що саме ви будете робити по-іншому. Тут у вас немає прикладів і ви повинні самі вирішувати. Але головне – це знати, що найважливіше в житті – інтереси дитини, любов і турбота.

Підготувала:  К.О.Шевченко

Для вас, батьки

ПОКАРАННЯ, ПОДУМАЙ НАВІЩО

Запам’ятайте сім правил:

1.       Покарання не повинно шкодити здоров’ю – ні фізичному, ні психічному (воно має бути корисним).

2.      Якщо є сумніви (карати чи не карати) – не карайте (ніяких покарань «на всяк випадок»).

3.      За один раз – одне покарання. Навіть, якщо вчинків скоєно багато, покарання може бути суворе, але одне за все зразу. Покарання – не за рахунок любові. Ні в якому разі не забирайте подарунки в знак покарання.

4.      Пам’ятайте про час давності правопорушення. Якщо ви з’ясували, що вчинок скоєно давно, краще не карайте.

5.       Покараний – прощений. Сторінка перегорнулась – не згадуйте про це. Не заважайте починати життя спочатку.

6.      Покарання – але без приниження. Якщо дитина відчує перевагу вашої сили над її слабкістю, і вважає, що ви несправедливі – покарання подіє у зворотному напрямку.

7.      Дитина не повинна боятися покарання.

Підготувала практичний психолог

К.О.Шевченко

Для вас, батьки

ЯК НЕ ПОТРІБНО КАРАТИ І СВАРИТИ. ЯК НЕ ПОТРІБНО ХВАЛИТИ.

НЕ МОЖНА КАРАТИ І СВАРИТИ:

Якщо дитина хвора.

Якщо дитина не зовсім одужала після хвороби.

Якщо дитина їсть

Після сну.

Перед сном.

Під час гри.

Під час виконання завдання.

Одразу після фізичної або душевної травми (бійка, погана оцінка, падіння) – необхідно перечекати, поки зупиниться гострий біль (але це не означає, що потрібно втішати дитину).

Якщо дитина не справляється з страхом, з лінню, з рухливістю, з роздратованістю, із будь-яким недоліком, але щиро намагається подолати його.

В усіх випадках, коли у дитини щось не виходить.

Якщо внутрішні мотиви вчинків найпростіших або найстрашніших порушень вам не відомі.

Якщо ви самі в поганому настрої, якщо ви втомились, якщо ви роздратовані. В цьому стані гнів завжди неправий.

ЯК НЕ ПОТРІБНО ХВАЛИТИ:

Похвала має властивість наркотику: ще й ще! І якщо було багато і стало менше, або взагалі не стало, у дитини може виникнути стан непотрібності, самотності, можливо страждання.

Не можна хвалити за те, що досягнуто не своєю працею (фізичною, розумовою, душевною).

Якщо дитина не заслужила, не долала труднощів – немає за що хвалити.

Похвали потребує кожна дитина, у кожної є своя норма похвали, ця норма завжди змінюється і треба її знати.

Якщо дитина ослаблена, травмована фізично або душевно – хваліть її щодня.

Увага! Дуже важливо! Похваліть дитину зранку, якомога раніше! І похвала на ніч або просто поцілунок теж не зашкодить…

Підготувала практичний психолог

К.О.Шевченко

СІМЕЙНІ ЗАБОРОНИ ТА СЕКРЕТИ

У спілкуванні між батьками і дітьми виникають теми, яких батьки бояться. В результаті цього страху з’являються заборони на обговорення тієї чи іншої теми. А дорослі виправдовують себе бажанням «захистити дітей від непотрібного, складного дорослого життя», говорячи їм: «Ти ще маленький». У дитини тоді формується відчуття, що при досягненні певного віку двері в доросле життя відкриваються автоматично і всі знання про нього прийдуть самі. Існує великий розрив між тим, що повинна робити дитина, і тим, що вона може робити. Необхідно вчити дітей знаходити мости-звязки через ці розриви, знаходити можливість подолання труднощів.

Сімейні заборони поширюються і на сімейні секрети. Їх сором’язливо ховають і тримають у таємниці від дітей. Секрети обумовлюються правилом, що -  батьки не можуть робити нічого поганого; тільки «ви, діти, завжди погано себе поводите».  Завжди, як тільки ви починаєте нервувати через те, що дитина погано поводиться – зупиніться і подумайте, чи не ховаєте ви від своєї дитини гріхи вашої молодості. Поведінка дитини не копіює батьків, але може бути дуже на неї схожа. Необхідно, щоб батьки вивільнили свої старі гріхи, не соромились їх і не ховали від дитини. Багато секретів батьків в їх особистому житті. Батьки вважають, що їх дитина сліпа, нічого не розповідаючи їй. Необхідно тільки знайти правильний шлях розповісти все дитині. Якщо вам важко – зверніться до психолога, педагогів, інших людей, яким ви довіряєте.

Підготувала практичний психолог

К.О.Шевченко

   Для вас, батьки

ОБОВ'ЯЗКОВА ОДНА ХВИЛИНА В ДЕНЬ

У нас є багатий матеріал для вивчення дитячої душі – наше власне дитинство, яке відклалося в глибинах нашої пам’яті, і яке так чи інакше впливає на все доросле життя. Ми пам’ятаємо своє дитинство, ми пам’ятаємо все, що тільки здається, що ми все забули, бо воно десь там у глибині. Але воно є!

Порівняємо тепер одну хвилину дітей і одну хвилину нас, дорослих батьків. За одну хвилину діти: встигають стомитися і відпочити разів по три; разів по два засумувати і заспокоїтись; захотіти спати і забути про це; посміятися; побитися і помиритися; помітити маленького жучка; ще раз посміятися; трошки вирости і подорослішати.

А в цей час дорослі за одну хвилину тільки й встигають робити зауваження.

Якщо ви хочете знайти розуміння з вашою дитиною, тоді хоча б одну хвилину в день концентруйтесь на згадуванні вашого дитинства – це місток до розуміння. Якщо ви відчуваєте, що не розумієте дитину, тоді хвилину в день згадуйте себе в такому ж віці, в ситуації, близько подібній до нинішньої, і ви знайдете неочікуване рішення.

Уявляйте себе дітьми! Знаходьте для цього час. Уявляйте себе дітьми: які нічого не знають; слабкими, невмілими, безпорадними; яким все цікаво; які всього бояться; які вірять всім і будь-чому; які нікому не вірять; які люблять батьків; які їх ненавидять; егоїстами; жорстокими; мудрими і добрими, але які про себе нічого не знають. А тепер такими, що знають…

Підготувала практичний психолог

К.О.Шевченко

Для вас, батьки

ЯК НЕОБХІДНО ПРАВИЛЬНО ГРАТИСЯ З ДИТИНОЮ

Якщо ви прагнете перетворити ваш дім в «казарму», тобто чекаєте від дітей бездумного та беззаперечного послуху – тоді ні в якому разі не грайтеся з вашими дітьми. А якщо ви прагнете, щоб ваша дитина росла вільною, життєрадісною та самостійною, тоді гра – головне задоволення, яке отримують батьки від спілкування з дітьми.

Гра з дитиною може (і повинна) давати задоволення і розрядку кожному члену сім’ї. Пам’ятайте: коли дитина «провокує» дорослого на гру якогось конкретного виду – галасливу або тиху, з предметами і правилами або без них, - це частіше всього саме та гра, яка необхідна їй у даний момент. Психічно дитина дуже чуттєва і одночасно пластична: вона легко виходить з рівноваги навіть незначним стресом (наприклад, стомленістю) і так само легко відключається. Майже універсальним засобом такого збалансування є гра. У ній дитина відреагує, «виллє» напруження, яке накопичилось, втішиться і заспокоїться, відчує себе сильною і спроможною подолати труднощі. Батькам лише потрібно навчитися «читати» сигнали дітей і правильно на них реагувати.

Для кожного дорослого в сім’ї може знайтися спільне з  дитиною заняття, яке приносить задоволення обом. Якщо ви прийшли додому, забудьте про ваші дорослі проблеми, не звертайте увагу на розкидані іграшки, не помиті руки або інші дрібниці (приберете, помиєтесь – потім), а просто задовольніть прохання дитини – пограйтеся з нею!

Підготувала практичний психолог   К.О.Шевченко

Для вас, батьки

ЧОМУ У ДИТИНИ ФОРМУЄТЬСЯ ЖОРСТОКІСТЬ

Дитина – це об’єкт батьківського виховання. Батьки повинні пам’ятати, що будь-яка їхня дія впливає на формування характеру дитини. Необхідно знати, що впливає на формування жорстокості у дитини, а також, як формується м’якість характеру, і як знайти між цим «золоту серединку».

Якщо батьки пасивні щодо дітей (не гуляють разом, не виконують завдання разом), і при цьому вони проявляють вседозволеність. А також, якщо такі батьки проявляють почуття провини  перед дітьми або тривожність. Така позиція призводить до формування м’якості характеру.

Якщо батьки пасивні і при цьому уникають спілкування з дітьми, від їхнього виховання і відштовхують дітей від себе, і проявляють власний егоїзм та зверхність щодо дітей – така позиція призводить до формування жорстокості характеру.

Якщо батьки активні і при цьому проявляють альтруїзм, турботу, опіку, контроль – це сприяє формуванню м’якості характеру.

Якщо батьки активні і при цьому постійно карають, звинувачують, тиснуть на дитину, вимагають щось від неї – це сприяє формуванню жорстокості.

Для гармонійного розвитку дитини в сім’ї необхідна «золота середина», збалансованість всіх виявів і рис. Необхідно постійно вивчати свою дитину, гнучко перебудовувати свій вплив відповідно до змін у дитині. Необхідне поєднання: доброти і егоїзму; покарання і похвали тощо. Але завжди треба пам’ятати три правила:

Самокритичність.

Постійне самовдосконалення.

Вміння бути вдячним в житті.

Підготувала практичний психолог

К.О.Шевченко

Для вас, батьки

ПРАВИЛЬНІ ВЗАЄМИНИ З ПІДЛІТКАМИ

Бути підлітком дуже важко. Повний енергії, одержимий потребою незалежності, повний очікування майбутніх успіхів в великому житті підліток проходить через тяжкі випробування в пошуках власного шляху в суспільстві, і тому зрозуміло, яку тривогу в батьків викликають діти, що вступають у підлітковий вік.

Батькам необхідно поважати гідність дітей у цьому віці, який починається з 11-12 років, давати їм потрібні поради, розвивати почуття правильної самооцінки. Щоб дитина правильно розуміла, що її хвалять за правильне, а якщо у неї недоліки у виконанні, необхідно роз’яснювати, які саме недоліки і що потрібно робити, щоб подолати їх. Необхідно допомагати дитині вміти бачити себе з різних сторін і в різних ситуаціях. Батьки повинні пам’ятати, розуміти раптові зміни настрою дитини і дивні, на перший погляд, захоплення, ексцентричну поведінку, новий лексикон і, інколи, починання , які закінчуються невдачею.

Щоб успішно пережити всі пригоди підліткового віку, і батькам, і підліткам необхідно добре уявляти, як виходити з критичних ситуацій. Необхідно бути терплячими і продовжувати розмовляти один з одним, любити одне одного (як тоді, коли дитина була немовлям). У цей період кожен в сім’ї по-новому бачить оточуючих і всі повинні ніби заново познайомитись один з одним. Якщо те, в чому ви обмежуєте свою дитину, не є забороненим, аморальним або надто дорогим задоволенням – відмовтесь від заборон і дозвольте дитині робити те, що вона хоче.

Підготувала практичний психолог

К.О.Шевченко

Для вас, батьки

ЩО ДИТИНА ДИВИТЬСЯ ПО ТЕЛЕВІЗОРУ

Сім’я і суспільство – це маленька і велика моделі однієї системи.

В деяких сім’ях дитину вчать бути як усі, в інших – виховують бунтарів, які все сприймають навпаки, в третіх привчають розділяти відповідальність; в четвертих – не брати на себе ніяких обов’язків. Тобто в кожній сім’ї дітей вчать, як жити в суспільстві, як влаштовувати свої справи, виробляти своє ставлення до несправедливості та інших негативних виявів.

Телебачення часто руйнує створену безхмарну картину життя. Тим не менш, можна й не приймати все з екрану до увагу, тому що в кінці кінців, якщо ви про щось мало знаєте і вас це не стосується (особливо ваших дітей) – вони вирішують, що це їх не стосується, що це все десь далеко-далеко від їхнього життя. Тому, якщо ваша дитина дивиться телевізор:

намагайтесь дивитися разом з нею, або хоча б непомітно контролювати і слідкувати за тим, що саме дивиться дитина;

направляйте її у виборі передач;

роз’яснюйте їй новини;

пояснюйте, чому їй щось не можна дивитись по телевізору.

Особливо будьте уважними, якщо ваша дитина переглядає відеофільми:

пояснюйте, чому деякі фільми їй ще рано дивитись;

пояснюйте їй, що світ кіно і відеофільмів – це не завжди реальність;

не допускайте перегляду відеофільмів без вашого відома.

Підготувала практичний психолог

К.О.Шевченко

Для вас, батьки

ЧИ ЗНАЄТЕ ВИ СОЦІАЛЬНЕ ОТОЧЕННЯ ДИТИНИ

Соціальне оточення дитини (і будь-якої людини) – це ті люди, з якими спілкується ваша дитина. Соціальне близьке оточення  - це ті люди, які при спілкуванні мають вплив на вашу дитину, це люди, яким вона довіряє, до яких звертається з будь-яких питань. До таких людей належать: друзі, однокласники, сусіди, рідня, старші друзі, дорослі з вулиці, вчителі, вихователі, батьки. Чи знаєте ви, хто саме з цих людей складає соціальне близьке оточення, хто є авторитетом для неї, до кого вона звертається з різноманітними запитаннями, проханнями. Поговоріть з дитиною, як з другом. Поспостерігайте за її поведінкою, до кого вона звертається. Запитайте її, кого вона вважає авторитетом і прикладом; із ким вона говорить про свої секрети, до кого приходить, коли їй сумно і хоче повеселитися.

Якщо на більшість запитань ви отримаєте відповідь, що це не ви – батьки, необхідно бути пильними!

А головне – будьте другом вашій дитині: розмовляйте з нею, радьте їй, як другу, а не повчайте, як батьки.

Підготувала практичний психолог

К.О.Шевченко

Для вас, батьки

БАТЬКІВСЬКЕ СТАТЕВЕ ВИХОВАННЯ

У статевому вихованні підлітків дуже важлива тактика дорослих, батьків, які б не давили в дітях ті почуття, які треба зберегти. Наші почуття, потяги – це звичайні людські потреби.

Що таке статеве виховання підлітків? Це виховання тих, у якого вже сформувались уявлення про статеві відносини. Це може бути дике, викривлене уявлення – але воно вже є! І воно сформувалось під впливом однолітків, старших друзів. А необхідно, що  насамперед, уявлення дитини були сформовані з інформації батьків. Необхідно підготувати заздалегідь відповіді на можливі дитячі запитання. Дуже важливо і те, коли ставлять такі запитання. Необхідно чітко усвідомити вікову періодизацію. Статеве виховання в 4,8 або 10-12 років – абсолютно різні речі. У чотири роки дитина запитує: «Звідки з’явився на світ?», «Як я з’явився на світ?». Дитині можна відповісти: «Ти виріс у мами в животі. Ми тебе чекали». Відповідати треба звичним голосом, ні   в якому разі не соромлячись і не боячись. Якщо ви завжди відповідали дитині на такі запитання, то в підлітковому віці вона не побіжить на вулицю до однолітків, і не буду з вами відмовчуватись, а звернеться із запитаннями. Або ви самі знайдіть контакт – поговоріть із дитиною і самі ж розповідайте їй про відмінності між статями. Розповідайте про духовність кожної людини, про те, що найцінніше в відносинах між статями, - емоційний, духовний зв'язок, повага і прагнення створення сім’ї у майбутньому.

Підготувала практичний психолог

К.О.Шевченко

Для вас, батьки

РЕКОМЕНДАЦІЇ БАТЬКАМ ЩОДО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ

Повірте в неповторність своєї дитини, у те, що вона – єдина, унікальна, не схожа на жодну іншу і не є вашою точною копією. Тому не варто вимагати від неї реалізації заданої вами життєвої програми і досягнення поставленої вами мети. Дайте їй право прожити власне життя.

Дозвольте дитині бути собою, зі своїми вадами, вразливими місцями та чеснотами. Приймайте її такою, якою вона є. Підкреслюйте її сильні властивості.

Не соромтеся виявляти свою любов до дитини, дайте їй зрозуміти, що любитимете її за будь-яких обставин.

Не бійтеся «залюбити» своє маля: саджайте його собі на коліна, дивіться йому в очі, обіймайте та цілуйте, коли воно того бажає.

Обираючи знаряддя виховного впливу, удавайтесь здебільшого до ласки та заохочення, а не до покарання та осуду.

Намагайтеся, щоб ваша любов не перетворилась на вседозволеність та бездоглядність. Встановіть чіткі межі дозволеного (бажано, щоб заборон було небагато – лише найголовніші) і дозвольте дитині вільно діяти в цих межах. Неухильно дотримуйтесь встановлених вами заборон і дозволів.

Ніколи не давайте дитині особистих негативних оцінкових суджень: «ти поганий», «ти брехливий», «ти злий». Оцінювати треба лише вчинок. Треба казати: «Твій вчинок поганий, але ж ти хороший і розумний хлопчик (дівчинка) і надалі не повинен так робити»,

Намагайтеся впливати на дитину проханням – це найефективніший спосіб давати їй інструкції. Якщо прохання не виконується, треба переконатися, що воно відповідає вікові і можливостям дитини. Лише тоді можна вдаватися до прямих інструкцій, наказів, що буде досить ефективним для дитини, яка звикла реагувати на прохання батьків. І тільки в разі відвертого непослуху батьки можуть думати про покарання. Цілком зрозуміло, що воно має відповідати вчинку, а дитина має розуміти, за що її покарали. Батьки самі вирішують, як покарати, але майте на увазі, що фізичне покарання – найтяжчий за своїми наслідками засіб покарання. Дитина повинна боятися не покарання, а того, що вона може прикро вразити вас. Покараний – вибачений. Сторінку перегорнуто. Про старі гріхи жодного слова! Покарання не повинно сприйматися дитиною як перевага вашої сили над її слабкістю, як приниження.

Не забувайте, що шлях до дитячого серця лежить через гру. Саме у процесі гри ви зможете передати необхідні навички, знання, поняття, про життєві правила та цінності, зможете краще зрозуміти одне одного.

Частіше розмовляйте з дитиною, пояснюйте їй незрозумілі явища, ситуації, суть заборон та обмежень. Допоможіть їй висловлювати свої бажання, почуття та переживання, тлумачити поведінку свою та інших людей.

Нехай не буде жодного дня без прочитаної разом книги (день варто закінчувати читанням доброї, розумної книжки).

Розмовляйте з дитиною розвивайте її мовлення. Щодня цікавтесь її справами, проблемами, переживаннями, досягненнями.

Дозволяйте дитині малювати, розфарбовувати, вирізати, наклеювати, ліпити, працювати з конструктором. Заохочуйте її до цього, створюйте умови.

Відвідуйте разом театри, музеї (спершу достатньо одного залу, що запобігти втомі, а згодом, поступово, за кілька разів, слід оглянути всю експозицію), організовуйте сімейні екскурсії, знайомлячи дитину з населеним пунктом де ви мешкаєте.

Привчайте дітей до самообслуговування, формуйте трудові навички та любов до праці (підтримуйте ініціативу і бажання допомагати вам).

Психологи радять розглядати виховання не як однобічну спрямованість впливів, а як двосторонній процес, де дитина – не лише об’єкт цих впливів, а й активний учасник, суб’єкт виховання. Це можливо, коли стосунки між дорослими і дітьми в сім’ї формуються на засадах особистої  рівності, довіри, взаєморозуміння, визнання права кожного на свою точку зору в різних життєвих ситуаціях. Навіть коли йдеться про 6-7-річного малюка, треба пам’ятати: перед вами не просто маленький хлопчик чи дівчинка, а особистість з унікальним внутрішнім світом, з тільки їй притаманними індивідуальними відмінностями. Знання та врахування цих відмінностей – неодмінна складова успішного виховання. Батьки мають бути пильними і дуже чутливими до реакцій, слів, вчинків своїх дітей. Дуже часто син чи донька в непрямій формі сигналізують дорослим про їхні ж помилки, прорахунки.

Здатність почути, зрозуміти дитину – своєрідний місток між батьками та дітьми.

Підготувала практичний психолог

К.О.Шевченко

ВИХОВАННЯ БЕЗ НАСИЛЬСТВА

 Доки насильство з боку люблячих  батьків. А ПОТІМ – І ДБАЙЛИВИХ  ПЕДАГОГІВ НЕ  ВИКОРІНИТЬСЯ  ІЗ  СУСПІЛЬНОЇ  МОРАЛІ,  СУСПІЛЬСТВО  ВИРОЩУВАТИМЕ  ЛЮДЕЙ, переконаних, що  шлях  розв»язання власних  проблем з  позиції  грубої  фізичної  або  витонченої моральної  сили найефективніший  та  найдієвіший.  

     До чого  призводять  фізичні  покарання:

-у дитини  формується  стійке  переконання , що  насильство  - найкращий та  єдиний  спосіб досягти  бажаного. Дитина  розмірковує  , що  коли  у  неї  будуть  діти,  вона  також їх  битиме;

-у дитини  складається  неусвідомлене і небезпечне  переконання – мене б»є людина, яка мене  любить,  тож і я, маю  право  бити  того, кого  люблю;

-у дитини, яку  фізично  карають батьки, педагоги, може  виникнути  агресія, яка  суперечить  нормам людського  співіснування.

   Чому батьки  вдаються  до  фізичних  покарань:

*стійке  переконання, що  так  роблять  УСІ, жодна дитина, мовляв, не виросла без  фізичного  покарання, нас у дитинстві били, але ж ми виросли  нормальними  людьми;

*відчуття  власної  неспроможності змінити  поведінку  дитини. У стані  роздратування, розгубленості обирають  найперше, що  спадає  на  думку -  фізичне  покарання  дитини з благородною  виховною  метою;

*безкарність  дорослого  перед  дитиною.

  Потім, уже  після  того, як акт фізичного  покарання відбувся, батьківські  роздуми  з  цього  приводу:

!. звинувачення – дитина сама  винна. Якби  не  робила  поганого,  не  говорила б зайвого, я б нізащо  її  не  бив.  Хай  поводиться  добре,  щоб  не  бути  битою;

2.самообман – чим  дужче  покараєш, тим ймовірніше, що  дитина  такого більш  ніколи  не  скоїть. Поведінка  дитини у цьому  разі не  змінюється, вона   отримує  урок – погане  слід  робити  так, щоб тебе  не  викрили;

3.самовиправдання - не утримався , в  усьому  винні  нерви,  треба  шукати  інші  щляхи  впливу  на  дитину;

4.каяття – визнання  провини  перед  дитиною та  намагання  вибачитися  перед  нею.

 Любити  дитину – зовсім  не  означає завжди й у всьому їй  потурати та  схвалювати  всяку її  поведінку.   Небажану  поведінку  обов»язково  треба  коригувати і  тут,  без  сумніву, необхідні й суворість, і вимогливість, і безкомпромісність.  Не  варто  забувати,  що  крім  рук,  якими  можна  побити  дитину, Господь  надав  нам  погляд,  голос,  міміку,  жести,  інтонацію,  тембр,  ритм, позу,  мову  тіла – ті  інструменти  виховання,  які  допоможуть  обійтися  без  фізичного  насильства.

Життя  показує:  наслідки  морального  насильства іноді  бувають  страшніші за  наслідки  фізичного  покарання  у  виховних  цілях.

У  виховному  аспекті  тримається  курс  на  виправлення  хиб  виховання,  а  не  на  формування  суспільного  світогляду  як  поваги  до  особистості  людини  незалежно  від  її  віку. Дітям  не  потрібна  безмежна  свобода, як  вважають  деякі  дорослі.

Щоб  відчувати  себе  комфортно  та  захищено,  дітям  необхідні  рамки  та  межі  дозволеного.  Тому  вони  з  готовністю  підкоряються  суспільним  правилам  та  законам й  бурхливо  протестують  проти  необґрунтованих  проявів  насильства  з  боку  люблячих  дорослих. Ймовірно  ,  їхній  не захаращеній  буттям  свідомості  відкрито  більше,  ніж  розуму  битих  дорослих:  повага  до  особистості й насильство  над  нею -  несумісні  речі.       Пам»я таймо  про  це!

                                                                       Підготувала:  К.О.ШЕВЧЕНКО

                                                                       Практичний  психолог

ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ЗБЕРЕЖЕННЯ ПСИХІЧНОГО ЗДОРОВ'Я ДОШКІЛЬНИКІВ

       Сьогодні  ми  все  частіше  стикаємося  з  такими  проявами  психічного  нездоров»я  дітей,  як  підвищена  тривожність,  страх,  невпевненість   у  собі,  надмірна  вразливість  тощо.  Саме  тому  розв»язання  проблеми збереження  психічного  здоров»я кожної  дитини  є  одним  з  головних завдань  дошкільної освіти.  Адже  від  стану  психічного  здоров»я  залежить  особистісний  розвиток  дітей.

       Негативний  вплив  на  психічне  здоров»я  дитини  стресогенних  чинників,  які постійно  діють  на  дитячу  психіку і  є  головною  причиною досить  високого  відсотка невротичних  проявів у  поведінці  дошкільників.  Невротичні  прояви у  поведінці  з»являються  у  дітей,  які  страждають  від  дефіциту    спілкування  з  дорослими та  від  їх  ворожого  ставлення,  а  також  у  дітей,  які  ростуть в  умовах  сімейних  негараздів.

  Названі  чинники  підсилюються  проблемами,  які  існують у системі  дошкільної  освіти:

  *низький  статус  працівників  дошкільної  освіти  у суспільстві;

 *незадовільне  матеріальне  забезпечення вихователів,  що  ускладнює  підбір кваліфікованих  кадрів для  роботи  з  дітьми;

 *спрямованість  батьків  на  посилену  підготовку дітей  до  школи,  що  підвищує загальне  навчальне  навантаження,  яке  не  відповідає віковим  можливостям  дітей,  викликаючи  у них  нервову  перевтому.

Інформаційні  перевантаження  з  повідомленнями  про  крадіжки,  розбій, неприховані  сцени з інтимної  сфери  життя  дорослих  також  негативно  впливають  на  психічне  здоров»я  дітей.

        Психічне  здоров»я  дитини  характеризується її  здатністю  успішно  регулювати  свою  поведінку  і  діяльність відповідно до  загальноприйнятих норм  і  правил,  активно  розвиватись  як  особистість.

Кожний  віковий  період  має  свої  норми  психічного  здоров»я.  У  дошкільному  віці  слід  говорити про  норму  психічного  здоров»я  дитини,  яка активно  розвивається як  особистість.  Експерти  Всесвітньої  організації  охорони  здоров»я   визначають  психічне  здоров»я особистості  за  такими основними  критеріями:

*ставлення  дитини  до  самої  себе;

*ставлення  до  інших  людей;

*здатність  справлятися  з  вимогами  життя.

        Найчастіше  виокремлюють   характеристики  психічного   здоров»я у дошкільному  віці  залежно  від  виду  прояву:

-психічних  процесів –

*адекватність  психічного  відображення;

*адекватне сприймання  дитиною  самої  себе;

*здатність  до  концентрації  уваги на  предметі;

*здатність  до  утримання  інформації  в  пам»яті;

*здатність  до  логічного  опрацювання  інформації;

*критичність  мислення;

*креативність;

-психічних  станів –

*емоційна  стійкість;

*зрілість  почуттів (залежно  від  віку);

*стримування  негативних  емоцій;

*вільний,  природний прояв  почуттів та  емоцій;

*здатність  радіти;

*звичне (оптимальне) самопочуття;

- властивостей  особистості-

*впевненість  у  собі;

*самоповага;

*незалежність;

*урівноваженість;

*оптимізм;

*почуття гумору;

*активність;

*енергійність;

*працелюбність;

*воля;

*самоконтроль;

*адекватна самооцінка;

*адекватний  рівень  домагань тощо.

  Психічно  здорова  дитина характеризується  гармонійністю  розвитку,  врівноваженістю, адаптивністю, а також  духовністю, орієнтацією  на  саморозвиток і  само актуалізацію.  Гармонійний  особистісний  розвиток і  фізичне  здоров»я сприяють  успішній  адаптації дитини  у  соціумі.

  Емоційна  потреба у любові та  захищеності посідає  перше  місце серед  душевних  потреб  дітей усіх  вікових  груп .  Недостатнє  задоволення  цієї  потреби  зумовлює  виникнення у дітей  короткочасних і  тривалих  негативних  психічних  станів ( неврозів, психопатій тощо ).

     Рівень  обізнаності  батьків  з  особливостями  дитячої  психіки часто  відіграє вирішальне  значення  у збереженні психічного  здоров»я дитини.  Батьки, у яких  відсутня потреба  знати  душевний стан  своєї  дитини  щодня,  щогодини, щомиті , залишають  дитину  наодинці з  образами  різних  страхів .  Поступово  у дитини  знижується  рівень  її  психічного  здоров»я : втрачається  здатність  радіти,  дивуватися,  захоплюватися,  довіряти,  а  натомість  з»являються  настороженість,  тривога. Безпричинні страхи,  порушення сну. Занепокоєння тощо.  Дитина  позбавляється  емоційного  комфорту і  почуття захищеності власного  Я.

   Згадаймо   коло потреб  дитини, які пов»язані  зі  спілкуванням, з життям  серед  людей.  Дитині  потрібно:

*щоб  її  любили,  розуміли, визнавали,  поважали;

*щоб  вона  була комусь  потрібною  і  близькою;

*щоб  вона  була  успішною  у своїх  справах;

*щоб  вона  могла  реалізуватися,  розвивати  свої  здібності і  поважати  себе.

   Повноцінна  реалізація цих  потреб  залежить насамперед  від стилю  спілкування батьків з дитиною.  Адже  саме  він  створює  психологічний  клімат  того  середовища,  у  якому  дитина  зростає.

 Незадоволення значущих  для  дитини  потреб  породжує  страждання,  а часті  страждання  призводять  до    -   гніву,  злості,  агресії. Вони  руйнують  і  саму  дитину (  її психіку,  здоров»я у цілому) ,  і її взаємини  з  оточенням.  Саме  у цей  період   закладаються  підвалини  надзвичайно  важливих для всього  подальшого  життя  ціннісних  орієнтацій  дитини, зокрема:

*ставлення  до  самої  себе;

*усвідомлення  себе як  особистості;

*почуття  самоцінності;

*самооцінка.

    Ціннісні  орієнтації  дитини  залежать  від  того,  як  з  нею  спілкуються  значущі  дорослі – батьки  у сім»ї ,  вихователь  у  дитячому  садку.

   Усім  відомо,  що  діти  з  хорошими  потенційними  можливостями розвитку  здібностей,  але  з  заниженою  самооцінкою  гірше  навчаються,  мають  часті  конфлікти з  однолітками і вихователями, а  потім  і з  учителями.  Їх  невдачі  з  роками  зростають.

 Варто  пам»ятати,  що  у дитини  формується  ставлення до  себе лише  на  підставі ставлення до  неї  близьких  дорослих.  Дуже важливо ,  щоб  батьки вміли  виявляти  свою  любов  до  дитини.  Головне  завдання  сімейного  виховання  -  сформувати  у дитини  почуття  самоцінності  та  адекватну  самооцінку. Дуже  важливо  помічати  відхилення  у  поведінці  дітей і вчасно  надавати відповідну  психологічну  допомогу.

         Без  надання належної  психотерапевтичної допомоги  порушення  у формуванні особистості  дитини стають  стійкішими,  загостреними,  збуджувальними  або  гальмівними..

     Однією  з  найважливіших  умов збереження  психічного  здоров»я  дітей є  дотримання  науково обґрунтованих  психогігієнічних  норм  організації  виховання дошкільників з  урахуванням  індивідуальних  норм навчального  навантаження.

    До психогігієнічних  норм  належать:

*сприятливий  характер  педагогічного  впливу;

*забезпечення  свободи в особистісному самоствердженні та  відповідальності  за  власний  розвиток;

*забезпечення індивідуально посильної  міри  новизни  під  час  навчання,  її  оптимального  співвіднесення з  пізнавальним  досвідом  особистості;

* орієнтація виховання і навчання  на  зону  найближчого  розвитку  дитини;

*дотримання  принципу  включення  вихователя у спільну з дітьми  діяльність;

*власне  створення  сприятливих  умов для психічного  розвитку кожної  дитини;

*дотримання  принципів гуманізації  освіти.

      Збереження психічного  здоров»я - безперервний  профілактичний процес, який передбачає своєчасне  попередження психоемоційного  перевантаження.

      Психопрофілактика  відхилень у здоров»ї та розвитку передбачає           оволодіння  дітьми певними   уміннями і навичками:

*навчитися опановувати  свої  почуття у критичних  ситуаціях,  розуміти  власний  емоційний стан і спонукальні  мотиви своєї  поведінки та  поведінки  інших  людей.  Крім  того, вони  мають  оволодіти  вмінням  звільнятися  від  негативних  емоцій,  не  допускаючи необдуманих емоційних  реакцій  та  дій;

* навчатися  виробляти психічний  імунітет до  негативних  подразників,  тобто  сприймати їх як факт і оцінювати розумом,  а не через емоції;

*набути  досвіду самостійного  долання перешкод,  що  дасть  змогу розвивати  здатність  до адаптації,  виробляти «імунітет» до  стресових  ситуацій, життєстійкість, а отже -  використовувати  стресові  ситуації для  особистісного  зростання  і розвитку.

ОСНОВНІ УМОВИ ПОБУДОВИ ОПТИМАЛЬНИХ СТОСУНКІВ ВИХОВАТЕЛЯ З ДІТЬМИ

Організовуючи  життєдіяльність  дітей  у  дошкільному  закладі,  вихователь має  повсякчас турбуватися  про  створення оптимальних  умов  для повноцінного особистісного  розвитку  вихованців, а саме:

*відмовитися  від  авторитарного стилю  спілкування з  дітьми, встановити довірливі  та відкриті стосунки, розширити  особистісно-орієнтовані форми  контакту, за яких  діти  перебувають  у центрі уваги співбесідника,  розвивати  власну  емоційну  чутливість до  різних  емоційних  станів дитини;

*прийняти  кожну  дитину  такою, якою  вона є;

*встановити  довірливі особистісні  стосунки з  кожною  дитиною,  з кожним із  батьків – вихователь  має  бути  обізнаним з тим, який  психологічний клімат панує  у сім»ї тієї  чи тієї дитини;

*сприяти  формуванню позитивної  атмосфери у сім»ї, прийняттю  батьками своєї  дитини  такою, як вона є, розумінню  батьками внутрішнього  світу  дитини,  її  проблем, переживань;

* всебічно  підтримувати  розвиток  Я  кожної  дитини,  її  рефлексії – розуміння дитиною  своїх  емоцій,  своїх  можливостей і особливостей,  причин  і наслідків  своєї  поведінки;

*організовувати емоційно  значущу для  дітей  діяльність,  що  викликає  у них  інтерес,  здивування,  інтелектуальне  занепокоєння,  радощі  пізнання;

*використовувати  особистісні  форми  спілкування з  дітьми під час організації освітньої  діяльності.  Це  дасть  змогу  вихователю  враховувати  індивідуальні  особливості  фізичного  та  психічного розвитку  дітей ,  варіювати навантаження,  міру  допомоги та  характер  вимог;

*надавати  переваги  індивідуальним та  дрібногруповим формам організації спільної  пізнавальної  діяльності  дошкільників, що  стимулює  розвиток навичок  співпраці і тим самим дає  змогу формувати  механізми емоційно-вольової регуляції  у дітей;

*адекватно  оцінювати  поведінку і результати  діяльності  дітей, а також  характер їх  взаємин з іншими  дітьми.  Оцінка  не має  приголомшувати  дитину, дезорієнтувати  її у  власних  цінностях,  бути  джерелом  негативних  переживань.  Оцінка  має  бути  співзвучною  очікуванням дитини  щодо  дорослого, стимулювати  дитячу  активність,  ініціативу, прагнення  до  творчості.  Оптимальна  оцінка  є  засобом підвищення результативності діяльності  дитини і  разом з тим основою для  подальшого розвитку її ціннісного ставлення до  себе як до  суб»єкта  діяльності;

* дотримуватися  принципів гуманізації відносин,  тобто підносити  гідність  кожної  дитини – сприймати  і ставитися  до  неї як до  найвищої  життєвої   цінності.  

   Саме  за  цих  умов кожна  дитина  отримує  все  необхідне для  свого  розвитку,  прояву  своєї  індивідуальності,  реалізації своїх  потенційних  можливостей та  здібностей,  стає  творчою  особистістю.   Слід  ще  раз  наголосити, що будь-які форми  покарання  дитини,  за яких  принижується її  власна  гідність,   НЕДОПУСТИМІ  !

                                                                 Підготувала: К.О.Шевченко

                                                    Практичний  психолог

ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПСИХІЧНО ЗДОРОВОЇ ДИТИНИ І ДИТИНИ З ПОРУШЕННЯМИ ПСИХІЧНОГО ЗДОРОВ'Я

Поради  практичного  психолога    батькам

КОМП'ЮТЕРНА ЗАЛЕЖНІСТЬ: ЯК ЗАПОБІГТИ?

    Насамперед , проаналізуйте  ситуацію і зрозумійте , чому  дитину так  приваблюють  комп»ютерні  ігри.

НА  ЩО  ЗВЕРНУТИ  УВАГУ

    Першими  ознаками  комп»ютерної  залежності  можуть  бути  такі зміни  поведінки  дитини:

*Втрата  інтересу  до  соціального  життя й зовнішнього  вигляду,  надто  легковажне  ставлення до  власного  здоров»я; порушення  графіку  харчування  й  сну,  нічні  кошмари,  напади  тривоги  і  страху,  нав»язливі  стани.

*Постійне  спілкування  на  пов»язані  з  комп»ютером  теми.

*Емоційний  підйом,  який відчуває  дитина під  час  гри  з  комп»ютером.

*Дитина , заходячи  до  квартири,  одразу  йде до  комп»ютера,  за  відсутності  можливості грати  поводиться  роздратовано й агресивно.

*Розпочавши гру,дошкільник втрачає почуття  часу; висловлює  яскраве небажання  припинити гру.

!     Одна  з  наведених  ознак  може  бути  випадковою,  але  дорослий  має  !замислитися, стати  уважнішим  до  дитини. А от наявність кількох  !ознак – це  вже  сигнал серйозної  тривоги,  необхідно  діяти  негайно, !але  обережно.

ЯК  ТРЕБА  ДІЯТИ

*Організуйте  дитині особистий  простір , у якому їй буде  комфортно.

*Навчіться  поважати інтереси  дитини,  не  ображайте  її  товаришів, дозвольте  спілкуватися  з ними  у  квартирі.

*Придумайте  спільні  родинні  заняття.

*Розмовляйте  з дитиною, як  з  дорослою  людиною, слухайте її  уважно,  міркуйте  разом з нею,  будуйте  стосунки  в родині на  принципах чесності й уміння визнавати  помилки.

*Будьте  другом і помічником для дитини.

*Не бійтеся  показувати  їй  свої  почуття.

*Не дозволяйте  грати  в комп»ютерні  ігри  перед  сном.

*Обговорюйте  комп»ютерні  ігри  разом  з дитиною,  пропонуйте їй тільки  якісні розвивальні ігри відповідно до  її  віку.

*Показуйте  малюку  особистий позитивний  приклад.

ПАМ'ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ

*Дитина  ні в чому  не  винна  перед  вами. Ні в тому, що  з»явилася  на  світ.  Ні в тому, що  створила  вам  додаткові  труднощі.  Ні в тому, що  не дала  очікуваного  щастя.  Ні в тому, що  не  виправдала  ваших  очікувань.  І ви  не  маєте  права вимагати, щоб  вона  розв»язала  ці  проблеми.

*Дитина  -  не  ваша  власність,  а  самостійна  людина.  І  вирішувати  до  кінця  її  долю ,  а тим більше  ламати  на  свій  розсуд  їй  життя,  ви  не  маєте  права.   Ви  можете  лише  допомогти  їй вибрати  життєвий  шлях,  вивчивши  її  здібності й  інтереси і  створивши  умови для  їх  реалізації.

*Дитина  далеко  не  завжди  буде  слухняною і милою.  ЇЇ впертість  і  капризи так само  неминучі,  як  і самий  факт її  присутності в  родині.

*У  багатьох  капризах  і витівках  дитини  винні ви  самі,  бо  вчасно не  зрозуміли  її, не  прийняли  її  такою, якою  вона є.

*Дитина  має  численні  чесноти. Ви повинні завжди  бачити  найкраще  та  вірити   у  неї, бути   впевненими  у  тому,  що  рано  чи  пізно  це найкраще  неодмінно  проявиться.

                                  Підготувала  :   К.О.Шевченко

                                  практичний  психолог

 Для   вас,  батьки

ЧОМУ ВОНИ ЧОМУСИКИ?

   Дошкільний  вік  особливо  сензитивний  для  становлкння  особистості  дитини,  її  розумового  та  мовленнєвого  розвитку.  І , безумовно, дуже  важливо, щоб  поряд  з  дітьми  були  уважні  , люблячі  дорослі,  які  з  розумінням  ставляться до  їхніх  запитів,  терпляче  задовольняють  допитливість,  сприяють  розвитку  креативності  дошкільнят.

   Ваша  дитина  стала  чомусиком,  злива  найрізноманітніших  запитань:  Чому? Від чого? Звідки? Коли? Як? Де? Чим?-  обрушується  на  вас.  Радійте,  ваше  маля  виросло,  воно  хоче  більше  знати А  це -  надійний  показник  дорослішання,  розвитку  його  мислення.  Це  новий  етап у  житті  дитини.  Вона починає  збирати  інформацію  прnbsp;страждають pо  навколишній  світ.

   Отже,  лантух  із  запитаннями розв»язався,  стрічка, що  його  зав»язувала,  загубилася.  Настав  час  давати  відповіді .  Він  цікавий не  тільки  для  дитини,  а й для  дорослого.  Не  ігноруйте  запитання  малих.  Обов»язково  відповідайте. Вдала  відповідь  стимулює  допитливість  вашого  малюка.  Відповіді  породжують  нові  запитання.  Радійте  цікавим,  змістовним,  несподіваним  запитанням.  Дивуйтеся їм,  не  приховуючи  свого  подиву  від  дитини.  Задоволення  допитливості  малого  філософа – додаткова  можливість  для  змістовного  спілкування.  Ці  моменти  такі  скороминущі!  Цінуйте  їх!  Дуже  важливо  підтримувати  вогник  пізнання,  стежити,  щоб  він  не  згасав.

  Допитливість – ознака  креативності,  обдарованості, талановитості,  це  спосіб  пізнання  світу,  пошук  у  ньому  свого  місця.  Якщо  дитина  спостережлива, то й запитань  безліч.  А вони -  пожива  для  розуму.  

 Чи  можете  ви  відповісти  на  них?  Не  знаєте  відповіді?

  Відповідати  треба  обов»язково.  Помічниками  можуть  бути  художні  твори, енциклопедії, картини,  картинки,  мультики, а інколи  і самі  діти. Варто  запропонувати  дитині: «Давай  подумаємо  разом»  або «А як  ти гадаєш?».  І  от  дорослий та  дитина  вже  спільники,  однодумці в  пошуку  істини

   Пропонуємо  вам добірочку  запитань,  які  найчастіше  хвилюють  наших  малюків:

*Хто  застромив  у  вишню  кісточку?

*Чому  огірки  зелені,  а  пмідори  червоні?

*Чи  спить  риба?

*Чому  риба  не  тоне?

*Навіщо  комару  кров?

*Як сніг  потрапляє  на  небо?

*Звідки  я  взявся?

*Де  спить  сонечко?

*Чи може  усміхатися  собака?

*Чи є у черепахи  голос?

*Для  чого  оленеві  білі  плями?

*Чи є у птахів  вуха?

*Як спить  дельфін?

*Чому скло  розбивається?

*Звідки  беруться  хмари?

*Якого  кольору  сонячний  зайчик?

*Навіщо  ми  дихаємо?

*Чому веселка  різнокольорова?

*Чому  молоко  біле?

*Чому  бабуся  сива?

*Хто вмикає  та  вимикає  місяць і зорі?

*Навіщо  собаці  хвіст?

*Чому  рипить  сніг?

*Чому  не  можна  занурити  у воду повітряну  кульку?

  Не  уникайте  дитячих  запитань.  Вони  -  ознака  і  засіб розвитку  малят.  Остерігайтеся відсутності  інтересу  до  пізнання  світу.  Відповідайте, спонукаючи  дитину  до  власних  роздумів,  учіть  здобувати  знання,  а не  лише  отримувати  їх  у  готовому  вигляді.

  Створюйте  ситуації,  що  пробуджують  у дітях  допитливість  і  цікавість  до  того,  що  плануєте  їм  розповісти.

                                                            Підготувала :  К.О.ШЕВЧЕНКО

                                                            Практичний  психолог

  Рекомендації  батькам

ЯК ЗАПОБІГТИ ВИНИКНЕННЮ НЕВРОЗІВ У ДИТИНИ

     Для  гармонійного  розвитку  дитини та  її  психічного  здоров»я батькам  насамперед  потрібно  розуміти  найголовніше:  причиною  нервових  розладів  дітей  є  помилки  у  їх  вихованні (нестача  любові,  турботи,  непослідовність  у  вихованні, сімейні  конфлікти тощо),  а не  вікові особливості  дитячої  психіки.  Тож  батьки  повинні  керуватися  у  вихованні  потребами  дітей.

   *Любіть свою  дитину   і  обов»язково  балуйте  її. Будьте  уважними  і  чутливими  до  неї  до  її  проблем.  Старайтеся  присвятити  дитині  хоча б годину  на  добу,  даруйте  їй  один з вихідних.    Проведіть  цей  день  разом -  сходіть  у  парк на  атракціони,  в  зоопарк,  просто  виїдьте  із  сім»єю  на  природу  тощо.

  *Розв»яжіть  свої  власні  проблеми і  проблеми  стосунків  у  сім»ї.

  *Навчіться  керувати своєю  поведінкою,  щоб  уникати  конфліктів  у  сім»ї.   Якщо  відчуваєте,  що  вже перебуває на  межі  зриву і  конфлікт  неминучий ( і все  це відбувається  досить  часто),  то  зверніться  до  спеціаліста  (психолога,  психотерапевта,  нейропсихолога,  психіатра)  ,  який  допоможе  розібратися  у  сімейних  проблемах.

  *Не  повторюйте  поширеної  помилки  батьків,  які, ретельно  приховуючи  від  дитини сімейні  чвари і  роблячи вигляд,  що  все  добре,  вважають, що  вона  нічого  не  помітить.

  *Не  переносьте  міжособистісні  конфлікти на  взаємини  з  дитиною.

  *Не допускайте  авторитарного стилю  спілкування,  самоствердження за  рахунок дитини, обмеження  способу  її  включення  у  життя  сім»ї,  гіперопіки і навпаки -  гіперпротекції ( недостатності  опіки  і  контролю) ,   емоційного  відчуження ,  неприйняття  дитини,  нав»язування гіперсоціального типу  поведінки,  егоцентричного  типу  виховання.

  *Зміцнюйте  афективний  компонент  стосунків  у  сім»ї  та  надавайте  емоційну  допомогу  дітям,  оскільки емоційна незадоволеність,  «поганий  настрій»  блокують ініціативу  дитини.

  *Визнавайте  недоліки  у виховній взаємодії  з  дитиною,  прагніть  перебудувати  свої  стосунки  з  дитиною  з  урахуванням її  вікових  психоемоційних   та  неврологічних  особливостей  та  дотримуйтеся гнучкості й  безпосередності  спілкування  з  нею.

  *Будьте  з  дитиною  друзями!   І  це -  найголовніше,  що  потрібно  запам»ятати  батькам  для  того,  щоб  дитина  виросла  гармонійною  особистістю,  здоровою  фізично  і  душевно.

                                         Підготувала  практичний  психолог

                                          Н.О. КОДОЛА

   Психологічна  просвіта

ЗНАЧЕННЯ ЕМОЦІЙНОГО БЛАГОПОЛУЧЧЯ ДЛЯ УСПІШНОЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ

    Для  успішної  соціалізації  особистості  дошкільника  важливо  створити  таке  виховне  і  розвивальне   середовище,  у якому дитина могла б активно  діяти,  пізнавати  світ, спілкуватися  з  дорослими  й  однолітками.   Саме  педагог дає  змогу дитині  з»ясувати  ті  питання,  які  її хвилюють   і спонукає  до  їх  розв»язання , зокркма:

*Що для мене  важливо, а що – не настільки?

*Чому  потрібно  чинити  так,  а не інакше?

*Як зробити  так,  щоб  усім  було  корисно  і приємно?

*Чим можна  порадувати  близьких?

   Напвнюючи  виховний  процес  ціннісним  змістом,  педагогу  необхідно  пам»ятати:

*що  спрямовувати  соціальний  розвиток  дітей  слід  відповідно до  реально  існуючої у суспільстві  системи  цінностей;

*що  орієнтуватися  доцільно на  найбільш значущі цінності, які презентують  узагальнені  цілі соціального  становлення;

*що  здійснювати  виховну  функцію  здатна лише  визнана,  усвідомлена й емоційно  пережита дитиною  цінність.

   Емоційні реакції як зовнішній  вияв внутрішнього  світу  дитини -  один  з  показників  успішного чи  сповільненого входження  в соціальну  ситуацію і прийняття  певної  соціальної  ролі.  Емоційний спосіб  взаємодії  з  оточенням є  для дитини  первинним,  вона  його  виявляє  вже з перших  місяців життя,  ще  до  оволодіння  мовою.  Перший  емоційний  досвід  починає  формуватися  ще  до  того, як дитина  словами може  позначити  і  пояснити своє  ставлення.

 І в поведінці  дорослої  людини багато  що  зумовлюється першим  емоційним  досвідом,  здобутим  у  ранньому  віці. Саме  соціальні  емоції  дітей  відображають  пріоритетні потреби  і  прагнення  в  процесі  спілкування з  однолітками  і  дорослими.

  Одна  з  головних  особистісних  потреб  дошкільників -  потреба  у визначенні і  прийнятті іншими,  особливо  близькими і значимими  для дитини людьми.  Задоволення  цієї  потреби не  лише  впливає  на  характер  стосунків дитини з  оточенням і на її  поведінку,  а й визначає  життєву  позицію  особистості. Яка  щойно  починає   формуватися.  На  поведінці  позначається  також  міра  задоволення означених  потреб: негативні  соціальні  емоції,  які  переживає  дитина в різних  життєвих  ситуаціях,  можуть  бути  обумовлені  саме  неприйняттям і відчуженістю з  боку  найближчого  оточення.

      Зауважимо,  що для  соціально-емоційного  благополуччя,  зокрема  для  успішної  взаємодії із  соціальним  оточенням як в нових ситуаціях,  так і в звичних  обставинах,  важливу  роль  відіграє  відчуття  впевненості  у  собі та інших  людях.  Упевненість  є  показникрм  особистісних  можливостей  дитини. Дитина  почувається  впевненою,  коли  відчуває  підтримку, коли  не  боїться,  що  її не  зрозуміють чи  покарають.  Зрозуміло,  що  таке  ставлення  формується  частіше в дітей з позитивним емоційним  досвідом взаємодії  з  оточенням.  У  процесі  спілкування з  однолітками  і  дорослими,  особливо  з  близькими  людьми,  у дітей  формуються емоційні  установки стосовно  себе й оточення.  Стійкі емоційні  установки набувають  функції внутрішньої  оцінки, своєрідної призми,  через  яку сприймається  ситуація,  подія, інша  людина.  Переживаючи  ситуацію  емоційного  дискомфорту, дитина, зазвичай, підсвідомо  обирає той або той спосіб  психологічного самозахисту активного  чи  пасивного  характеру. Скоюючи  агресивні  дії  або  перебуваючи  в депресивному  стані,  діти  так  намагаються прожити  конкретну  ситуацію,  протистояти  емоційному  негативізму, який  виникає  в  процесі взаємодії  з  оточенням і  спотворює духовний зв»язок  дитини  зі  світом.  

     Для  формування  досвіду  соціальної  поведінки   ефективним  може  бути  використання:

*казкових  ігрових  технологій -  «Квітка  доброти», «Промінчики  людяності», «Острів  розуміння», «Дзвіночки  совісті»;

*психотехнологій -  гімнастики  почуттів,  енергетичних  вправ «Жива  вода», «Серце на долоні»,  «Тепло  рук  друга».

       При  цьому  важливо,  щоб  педагог  був  здатним до  особистого  виявлення глибоких  почуттів і вмів  творчо  залучати  дітей до  співпереживання.  Особливої  уваги  вихователя потребує  розвиток творчих  ігор  соціальної  тематики, в яких  дитина відображає своє  розуміння соціуму, взаємин  людей, виконання  ними  моральних  норм,  ставлення  до  соціальних  обов»язків.

 Нова  іграшка,  квітка, що  розцвіла,  хвороба  товариша по  групі та  його  повернення  в дитячий  садок  і багато  інших  подій,  що  виникають  поза  планом освітньої  діяльності,-  все це  може стати  предметом соціально-емоційного  переживання  й осмислення  дітьми.

 Майстерність  вихователя  проявляється  у доцільності й адекватності апелювання до  почуттів і досвіду  дітей,  тактовності та делікатності в обговоренні питань,  що  їх  хвилюють, вмінні ненав»язливо і точно  допомагати  дітям у ціннісному  освоєнні  світу людей.

                                                               Підготувала  практичний  психолог

Н.О. КОДОЛА

nbsp;