Таємниці творчості.

                  Ви-винахідник.

 1.Умійте спілкуватись з дітьми:вислухайте кожного охочого,не ставте негативних оцінок, оцінюйте дітей більш позитивно, говоріть із ними.

2.Кожен день із дітьми- пошук.

3.Постійно відкривайте перед дітьми „таємницю подвійного „в усьому. Наприклад:сонце –це добре,бо світить.Погано –томe, що сушить, палить.

4.Навчити дітей бачити користь і шкоду, хороше і погане-означає мислити, дати їм основу ТРВЗ.  

Суперечності очікують нас усюди. Їх потрібно вміти знаходити.

5.Не менш важливе навчити дітей вирішувати  суперечності.

6.Ознайомте дітей із деякими прийомами,що вирішують суперечності. (як воду перенести в решеті-перетворити на лід).

7.Щодня в різних ситуаціях потрібно проводити з дітьми ігри.

МОВА-НАЙВАЖЛИВІША ФУНКЦІЯ РОЗВИТКУ ДИТИНИ.

Мова – найважливіша психічна функція, властива тільки людині. Завдяки мовному спілкуванню відбиття світу у свідомості дитини постійно поповнюється й збагачується тим, що відображається в суспільній свідомості, зв’язується з досягненнями всієї суспільно - виробничої й культурної діяльності людства. Таким чином, мова – є основою комунікативної функції, що здійснюється за допомогою тієї чи іншої мови.

На основі мови і її значеннєвої одиниці – слова, формуються й розвиваються психічні процеси. На величезне значення мови для розвитку мислення й формування особистості неодноразово вказував Л.С.Виготський, що писав :

«Розвиток усного мовлення, імовірно, саме зручне явище для того щоб, простежити механізм формування поводження й зіставити підхід до цих явищ, типовий для вчення про умовні рефлекси, із психологічним підходом до них. Розвиток мови представляє насамперед, історію того, як формується одна з найважливіших функцій культурного поводження дитини, що лежить в основі нагромадження того культурного досвіду»

Мова формується в процесі загального психофізичного розвитку дитини. До умов формування нормальної мови, відносяться нормальна центральна нервова система, наявність нормального слуху й зору, та достатній рівень активного мовного спілкування дорослих з дитиною. У тих випадках, коли в дитини збережений слух та непорушений інтелект, але значні мовні порушення, які не можуть не позначитися на формуванні всієї його психіки, говорять про особливу категорію аномальних дітей – дітях з мовними порушеннями.

Загальне недорозвинення мовлення (ЗНМ) – складне мовленнєве порушення, при якому у дитини з нормальним слухом та інтелектом порушуються усі компоненти мови: лексика, фонетика, граматика. Мовленнєвий недорозвиток може бути виражений в різному ступені: від повної відсутності мовленнєвих засобів спілкування до розгорнутого мовлення з окремими елементами лексико-граматичного та фонетичного недорозвитку.

Перший рівень мовленнєвого розвитку.

Мовленнєві компоненти спілкування вкрай обмежені. Цей рівень характеризується або повною відсутністю мовлення або активний словник дітей складається з невеликої кількості звуконаслідувань та звукових комплексів. Широко використовуються жести та міміка. Діти користуються одним й тим самим комплексом для позначення предметів, дій, якостей, інтонацій та жестів, пояснюючи різницю значень. Лепетні утворення, в залежності від ситуації, можна розцінювати як однослівні речення.Відсутнє розуміння значень граматичних категорій.

При сприйманні зверненої мови домінуючим виявляється лексичне значення. Звукова сторона мовлення характеризується фонетичною невизначеністю. Відмічається нестійке фонетичне оформлення. Кількість дефектних звуків може значно перевищувати кількість звуків, що вимовляються правильно. Основною відмінністю мовного розвитку цього рівня є обмеження сприймання та відтворення складової структури слова.

Другий рівень мовленнєвого розвитку.

Перехід до нього характеризується підвищеною мовленнєвою активністю дитини. Спілкування здійснюється шляхом використання постійного, але все ще спотвореного та обмеженого запасу загальновживаних слів.

Диференційовано позначаються назви предметів, дій, окремих ознак. На цьому рівні можливе користування займенниками, простими прийменниками в елементарних значеннях. Діти можуть відповісти на запитання за картиною, пов’язані з сім’єю, знайомими подіями навколишнього життя.

Мовленнєва недостатність чітко проявляється в усіх компонентах. Діти користуються лише простими реченнями з 2-3, іноді 4 слів. Словниковий запас значно відстає від вікової норми: виявляється незнання багатьох слів, що позначають частини тіла, тварин та їх дитинчат, одягу, меблів, професій.

Відмічаються грубі помилки у використанні граматичних конструкцій:

— змішування відмінкових форм ( „їде машину” замість на машині);

— часте використання іменників у називному відмінку, а дієслова в інфінітиві або у формі 3-ї особи однини та множини теперішнього часу;

— у використанні числа та роду дієслів, при змінюванні іменників за числом („пат стіця” – п’ять стільців);

— відсутність узгодження прикметників з іменниками, числівників з іменниками.

Фонетична сторона мовлення характеризується наявністю багаточисленних спотворень звуків, замін та змішувань. Порушена звуковимова м’яких та твердих звуків, шиплячих та свистячих, африкат, дзвінких та глухих („папуся” – бабуся, „дупа” – рука). Проявляється дисоціація між здібністю правильно вимовляти звуки в ізольованому положенні та їх використанням у спонтанному мовленні.Типовими залишаються також ускладнення в засвоєнні звуко-складової структури. Часто при правильному відтворенні контуру слів порушується звуконаповненість: перестановка складів, звуків, заміна або пропуск складів.

Третій рівень мовленнєвого розвитку

• Формування правильної звуковимови

• Підготовка до навчання грамоти

Важливим завданням мовного розвитку дітей є виховання звукової культури мови. Під звуковою культурою мови слід розуміти не лише правильну і чітку вимову всіх звуків рідної мови, правильний наголос, а й уміння користуватися силою голосу, правильний темп, інтонацію, виразність мови, мовне дихання та добрий фонематичний слух.

Мова дітей дошкільного віку характерна неправильною вимовою звуків: «Кіска зловила миску» (кішка зловила мишку), «лямпочка», «тамвай» (лампочка, трамвай), «суба» (шуба). Це закономірне явище. Більшість дітей не може самостійно опанувати правильну вимову звуків, потребує допомоги дорослих. Але не всі батьки приділяють цьому серйозну увагу. Декому з них навіть подобається спотворена вимова звуків, і вони намагаються розмовляти з дитиною «по-дитячому», повторюючи  її помилки.

Батьки вважають, що прийде час, і дитина сама навчиться говорити. Якщо ж малюк продовжує говорити (рік-два) з помилками, вони дивуються: «Чому це ти до цього часу не навчився вимовляти «р», треба вчитись. Он Наталка давно вже правильно говорить, а ти не хочеш: Скажи «рука», «трактор». Тарасик зніяковіло повторює: «лука», «тлактол». Незадоволена мати дає вказівку: «Сідай і 30 разів підряд говори «трактор». Згодом запитує: «Ну що, навчився?».

Допомогу дітям з важкими вадами мовлення надають спеціалісти-логопеди. Нечітку або неправильну вимову окремих звуків шляхом систематичних вправ з малюком можуть виправити батьки. Не можна вимагати від дошкільника своїми власними зусиллями усувати хиби звуковими — малюку це не під силу. Щоб своєчасно виправити вимову, батьки повинні знати ті недоліки звуковимови, які найчастіше зустрічаються в дитячій мові.

Розрізняють три види неправильної звуковимови.

Пропуск звуків (ампа замість «лампа»);

Заміна звуків (вампа замість «лампа»);

Спотворення звуків (льямпа).

Пропуск звуків

Чиста і правильна вимова звуків залежить від багатьох чинників. Значну роль відіграють індивідуальні особливості дитини, стан її психічного розвитку. Щоб засвоїти звук, його слід правильно почути і відтворити.

Сприймання і вимова звуків здійснюється мовним апаратом. Мовний апарат людини складається з периферійного й центрального відділів. Вимова звуку потребує злагодженої роботи всіх органів мовного апарата. Недоліки вимови звуків можуть бути зумовлені пошкодженням центрального (головний мозок) або периферійного відділів мовного апарата внаслідок інфекційних хвороб або вроджених вад (неправильне розташування зубів, розщеплення верхньої губи або піднебіння та ін.). У таких випадках потрібне втручання  спеціалістів:  логопедів  та  лікарів.

Але у більшості дітей дошкільного віку вади звуковимови спостерігаються і тоді, коли немає пошкоджень мовного апарата. Вони пояснюються особливостями його будови.В мовному апараті дошкільника голосові зв'язки та гортань коротші, ніж у дорослого. Язик також менш рухливий і гнучкий, до того ж, він займає значно більшу частину ротової порожнини, ніж у дорослого. Цим і пояснюється дзвінкий голос дітей та пом'якшеність звуків. У дітей 6—7 років під час заміни молочних зубів на постійні спостерігається шепелявість. Загальною причиною хиб звуковимови є недосконала робота центральних апаратів слуху і мовлення, які знаходяться в корі головного мозку. Дошкільники не завжди виразно сприймають на слух мовні звуки. Рухи їх мовних органів неточні, недосконалі. Цим можна пояснити нестійкість вимови дітей середнього дошкільного віку (4—5 років). Звуковимова найчастіше залежить і від правильного дихання. Розрізняють два види дихання — мовне і немовне. Мовне дихання дітей дошкільного віку, як і їх мовний апарат, відмінне від дихання дорослих.

Оскільки у дошкільників невеликий об'єм легенів, слабкі дихальні м'язи, мовне дихання неглибоке, часте, вдих поривчастий, іноді судорожний, шумний, з різким підніманням плечей, вдих перед кожним словом, в середині слова (за А. С.Фальдберг). Визначити вади звуковимови під час невимушеної розмови іноді важко. В такому разі можна підібрати картинки, предмети та іграшки на певний звук. При цьому намагатись підібрати такі слова, в яких би необхідний звук стояв на початку, в кінці слова, в поєднанні з голосною і приголосною. Наприклад:

на звук ж— жук, їжак, корж

на звук р — рак, сир, трактор

на звук л — лоб, мило, віл

на звук б—булка, риба, дуб.

Запропонувати дитині вимовити слідом за дорослим окремі звуки: ш, ж, р, л.... З'ясувавши недоліки звуковимови, можна починати їх виправлення.

Виправлення недоліків звуковимови та формування правильної і чіткої вимови звуків повинно набути характеру певної системи. В неї входять насамперед допоміжні вправи з розвитку мовного слуху та слухової уваги, мовного дихання, гімнастики язика, вправи та ігри на розвиток мовного слуху і слухової уваги.

Гра «Впізнай звук». Підібрати слова з близькими за звучанням звуками (ш, с, з ,ц, ж) і запропонувати дитині: «Я буду називати слова, а коли почуєш в слові звук «ш», плеснеш в долоні». Дорослий, називає слова: «сумка», «шум», «суп»), або слова на звук ж («жук», «зуб», «жінка», «замок»), дитина ж плескає в долоні, тільки почувши потрібний звук.

Гра в «телефон». В умовах сім'ї в цій грі повинні взяти участь, всі члени сім'ї: дорослі і діти. Для гри підбираються слова з шиплячими (ж, ш, ч, ш) та сонорними звуками (р, л, м, н). Ведучий (може бути і дитина) говорить пошепки слово на вухо, яке передається далі, останній вголос називає почуте слово. Якщо слово спотворене, з'ясовується, хто неправильно почув слово.

«Доручення». На віддалі 5—6 метрів дитині дається пошепки доручення принести потрібну   річ.   Наприклад:   «Принеси   мені миску», «Принеси Мишку», або «Покажи зуби..., губи... ».

Аналогічно проводиться ігрова вправа «Впізнай, яке я слово сказала». Дорослий на певній віддалі (6—7 м) вимовляє впівголоса слово, дитина його повторює.

Корисним для розвитку слухової уваги є вправи типу «Послухай, про що говорить кімната» (хтось стукнув, рипнули двері, бій чи хід годинника, шум мотора холодильника, булькіт води в крані...), «Послухай, про що говорить вулиця, парк, ліс» (спів пташок, шум вітру, голоси людей...).